Нещодавно було обрано 18 нових членів наукової ради Національного фонду досліджень України. Цьогоріч чимало вчених в її складі закінчують свою роботу. Ці науковці стали першопрохідцями Фонду, розробляли нормативні документи, вдосконалювали роботу нової інституції. Яким вони запам’ятали цей шлях? Якою була мотивація людей, що не чекали ідеальних умов для роботи?

Ці та інші питання ми поставили завідувачу лабораторії фізичної хімії дисперсних мінералів Інституту біоколоїдної хімії ім. Ф.Д. Овчаренка НАН України Миколі ЛЕБОВЦІ, провідній науковій співробітниці відділу НТІ Інституту біохімії ім. О.В. Палладіна НАН України Ользі МАТИШЕВСЬКІЙ і професору кафедри екології та технологій захисту навколишнього середовища НТУ «Дніпровська політехніка» Артему ПАВЛИЧЕНКУ.

– Скажіть, будь ласка, як ви прийшли в наукову раду НФДУ? Яка була мотивація працювати в Фонді?

Микола ЛЕБОВКА: Понад два десятиріччя, з моменту відновлення Незалежності України, у сфері наукової і науково-технічної діяльності не відбувалося істотних змін. Вони почалися після Революції Гідності, коли Верховна Рада ухвалила новий Закон «Про наукову і науково-технічну діяльність». Закон передбачав створення Національного фонду досліджень України, Ідентифікаційного комітету з питань науки, Наукового комітету тощо.

У 2018 році розпочався конкурс до наукової ради НФДУ. Я подав документи на обрання в члени НР за рекомендацією своєї наукової установи. Мотивація була проста: хотів долучитися до створення умов для розвитку наукової сфери. Повністю усвідомлював, що робота буде на громадських засадах, що не зможу брати участь в конкурсах. Вважав і нині вважаю це правильним.

На роботу в науковій раді витрачаю дуже багато часу. Але про ухвалене рішення не шкодую. Люди, з якими працюю, є фахівцями високого рівня, а рішення, які ухвалює НР – важливі для розвитку науки.

Ольга МАТИШЕВСЬКА: Мою кандидатуру до складу НР висунули і підтримали на засіданні вченої ради Інституту біохімії ім. О. Палладіна. Мене надихала ідея створення Фонду, який на конкурсній основі обирає кращі наукові проєкти. Ми мріяли про це роками – що науковці отримуватимуть гідне фінансування, а молоді вчені виконуватимуть дослідження вдома, в Україні.

Приваблювала й перспектива співпраці з провідними вченими. Членами секції медицини та біології були академіки НАН України Марина Скок, Олексій Солдаткін, представники наукових установ Києва, Херсона, Вінниці, Сум. Працювати з вченими такого рівня – честь для кожного науковця.

Артем ПАВЛИЧЕНКО: Я хотів бути корисним. Розумів, що робота буде безоплатною, але мене це не лякало. Жодного разу не пошкодував про це рішення. Грантове фінансування НФДУ допомогло зберегти чимало наукових шкіл, зберегти і молодь, і старших учених у науці.

Також я хотів змінити практику подачі документів на конкурси у «папках з зав’язками». Радий, що ця проблема розв’язана.

– Що було найскладнішим на початку роботи? Чи очікували, що буде саме так?

Микола ЛЕБОВКА: На початку роботи ради ми обрали першого голову НФДУ Леоніда Яценка і голів наукових рад секцій. Обрати Леоніда Петровича було правильним рішенням, він завжди прислухався до думок членів ради і гуртував усю команду. Сьогодні це робить Станіслав Вільчинський.

У нас було мало досвіду написання нормативних документів, цей досвід набували уже під час роботи. Також у перші місяці засідання ради тривали багато годин, це було дуже непросто. Врешті-решт ми домовились скоротити час до двох годин.

Бувало, члени наукової ради різко висловлювались щодо думки інших учасників. Але поступово все налагодилося, і в другій каденції НР у нас ніколи не доходило до конфліктів. Хоча, буває, і дві години обговорюємо питання, думки щодо якого розходяться.

Ольга МАТИШЕВСЬКА: Перед початком роботи у науковій раді я думала, що деякі проблеми (наприклад, щодо оптимізації процедури оцінювання заявок) можна буде розв’язати досить швидко. Коли почала працювати, зрозуміла, що потрібно змінювати нормативну базу, це системна і тривала робота. Робота Фонду строго регламентована, наприклад, Законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність», урядовими постановами. Розбиратися з цим довелося в процесі роботи.

Артем ПАВЛИЧЕНКО: Під час перших виступів я часто хвилювався, але старші колеги завжди підтримували. На «офлайн» засіданнях поруч зі мною працювала академік Тетяна Пріхна, а під час перерв можна було поспілкуватися з легендою української науки, академіком Леонідом Яценком.

Був приємно здивований, як самовіддано працює вся команда НР. Без жодних нарікань люди працювали до пізнього вечора, щоб забезпечити фінансування досліджень. Ми не могли зрадити довіру наукової спільноти до Фонду. Ці кошти йшли на підтримку команд, які виконували проєкти, важливі для економіки, обороноздатності, суспільного розвитку тощо.

– З якими викликами і загрозами щодо роботи НФДУ зіткнулися члени наукової ради? Як вдалося подолати ці загрози? 

Микола ЛЕБОВКА: Однією з загроз щодо роботи Фонду була спроба протягнути квотне формування складу Наглядової ради НФДУ. У 2021 році Міністерство освіти і науки виступило з ініціативою змін до Закону «Про наукову і науково-технічну діяльність», зокрема, пропозицією формувати Наглядову раду за квотним принципом. Але під час комітетських слухань у Верховній Раді ці пропозиції не підтримали.

Також у деяких ЗМІ та соцмережах відбувалися безпідставні атаки на виконавчого директора Фонду. На жаль, такі атаки відбирають час і сили, що потрібні для справді важливих речей.

Ольга МАТИШЕВСЬКА: Проблем і викликів було багато. Завдяки системній роботі НФДУ і підтримці наукової спільноти чимало з них подолано.

Артем ПАВЛИЧЕНКО: Бували ситуації, коли рішення потрібно було ухвалювати дуже швидко. Радий, що у науковій раді працюють компетентні й сміливі фахівці, які можуть правильно оцінити ситуацію і взяти на себе відповідальність за те чи інше рішення.

Були різні виклики. Розуміння, що таке командна робота, у науковій спільноті формувалося дуже поступово. На початку деякі колективи думали, що для перемоги достатньо включити в проєкт людей з високим індексом цитованості і публікаціями у Scopus і Web of Science. Але цього недостатньо. Ми дивилися, скільки часу працює команда, чи подається на гранти, як виконує дослідження й публікує статті.

Також досить непросто було вибудувати довіру між представниками кожної з трьох секцій. У НР працюють гуманітарії, економісти, природничники, представники технічних та інших галузей наук. Бувало, що спеціалісти технічних напрямків не розуміли важливість гуманітарних проєктів. Але ми зуміли вибудувати цю довіру, домовилися, що якщо член наукової ради пропонує рішення у сфері, у якій він професіонал, то інші йому довіряють.

– Перші ж конкурси НФДУ показали, що можна виконувати проривні наукові дослідження і отримувати гідну зарплату в Україні. Не дивно, що конкуренція заявок у конкурсах дуже серйозна, а робота конкурсних комісій та експертів знаходиться в центрі уваги наукової спільноти. Що вдалося покращити у роботі конкурсних комісій, процедурі оцінювання заявок, якості експертизи, системі звітування? Інакше кажучи – як «еволюціонує» Фонд? 

Микола ЛЕБОВКА: З самого початку наша наукова рада ухвалила рішення створити окремі конкурсні комісії до кожного з конкурсів. Ці комісії виконують відбір експертів для проєктів, ухвалюють рішення щодо рейтингу проєктів. Зауважу, що НР не впливає на результати конкурсів і практично не втручається в роботу конкурсних комісій і в роботу експертів.

Однією з найбільших проблем є відбір трьох кваліфікованих рецензентів до кожного проекту (один з яких має бути закордонним для деяких конкурсів). Були випадки, коли зареєстровані експерти мали невисокі наукові показники й давали необ’єктивні оцінки проєктам. Тому члени НР секцій проаналізували рейтинги експертів і виявили тих, що ставили необ’єктивні оцінки. За результатами аналізу було розроблено спеціальну процедуру зваженої оцінки проєктів.

Ще одна проблема у роботі Фонду – забюрократизованість адміністрування грантів. Науковці скаржаться, що витрачають час на оформлення безглуздих обґрунтувань щодо виконання проєктів. Але кількість звітів, усе ж, зменшилася – на початку роботи звітувати треба було щоквартально, нині ж проміжні звіти подаються раз на рік.

Оглядаючись на пройдений шлях, можу сказати, що в роботі Фонду справді відбулися істотні зміни.

У майбутньому, на мою думку, варто розширити проведення конкурсів за принципом bottom up. Також потрібно й надалі вдосконалювати нормативну базу, у першу чергу, щодо спрощення закупівлі унікального обладнання.

Ольга МАТИШЕВСЬКА: Однією з проблем є те, що значну кількість заявок відхиляють за формальними ознаками. Нині Фонд разом з МОН готують зміни до нормативно-правових актів, які передбачають оптимізацію перевірки поданих на конкурс заявок. Зокрема, пропонується надати заявнику можливість уточнити подану інформацію протягом п’яти днів.

Переконливим показником еволюції Фонду вважаю успішне проведення конкурсу «Дослідницькі інфраструктури для проведення передових наукових досліджень». Це перший конкурс, переможці якого мають можливість використати максимальне фінансування (до 30 млн грн) для розвитку інфраструктурних центрів. Наукові лабораторії стануть основою, паростками нової наукової інфраструктури нашої країни.

І, звісно, потрібні наукові рішення з підтримки обороноздатності нашої країни, розробки технологій реабілітації військових та цивільних, посилення потенціалу України у повоєнний час. Знайти ці рішення можливо при поєднанні результатів фундаментальної і прикладної науки. Тому НР ухвалила попереднє рішення оголосити у 2025 році відповідні конкурси.

Артем ПАВЛИЧЕНКО: Я радий, що пройшла моя пропозиція, щоб у командах проєктів конкурсу «Підтримка досліджень провідних і молодих учених» обов’язково було 50 відсотків молодих науковців. Новація спрацювала: на конкурс було подано багато заявок.

Однією з позитивних змін є те, що ми створили формулу проведення конкурсів за окремими напрямками. Саме так було проведено інфраструктурний конкурс.

За час роботи Фонду не було жодної безвихідної ситуації. Хочу наголосити, що кожного разу ми ставали на сторону грантоотримувачів.

– Яким ви запам’ятали перший воєнний рік, як діяла наукова рада? 

Микола ЛЕБОВКА: З початком повномасштабного вторгнення кошти Фонду були спрямовані на потреби оборони країни, фінансування діючих проєктів призупинили, завершення нових конкурсів – відтермінували. У перші ж тижні війни наукова рада, Науковий комітент, виконавчий директор Фонду почали шукати контакти з міжнародними організаціями та можливості залучити зовнішні кошти.

Улітку було ухвалено зміни до нормативної бази і Фонд отримав змогу проводити спільні конкурси з закордонними організаціями. Були налагоджені прямі контакти з Єврокомісією, асоціацією Science Europe, Швейцарським національним науковим фондом (SNSF), Кембриджським університетом та іншими інституціями. Результатом цієї співпраці стали нові конкурси Фонду.

Ольга МАТИШЕВСЬКА: Потрібно було унеможливити будь-яку співпрацю з ворогом. Тому наукова рада схвалила зміни до Положення про дотримання принципів наукової етики, у якому йдеться про недопустимість співпраці з представниками країни-агресора.

У 2022 році наукова рада розробила умови нового конкурсу «Наука для відбудови України у воєнний і повоєнний періоди» й оголосила про його початок. У 2023 році фінансування НФДУ з державного бюджету було відновлено і Фонд затвердив договори з 67 переможцями цього конкурсу.

Артем ПАВЛИЧЕНКО: Війна стала шоком, але ми продовжили роботу. Зокрема, розробили нові конкурси, мета яких – підвищити обороноздатність України.

Нас підтримали колеги з різних країн світу. Наприклад, коли не вистачало експертів, закордонні наукові фонди додали нас до своїх баз і наші проєкти оцінювали іноземні експерти.

– З якими викликами, на вашу думку, може зіткнутися Фонд у найближчі рік-два?

Микола ЛЕБОВКА: Фонд створено науковцями і керують ним науковці. НФДУ незалежний від МОН України, інших центральних органів виконавчої влади, від академії наук. Це підтверджено й на парламентських слуханнях у Комітеті з питань освіти, науки та інновацій у червні 2021 року.

Попри це, спроби тиску на Фонд не припиняються (наприклад, за допомогою перевірок). Я не виключаю додаткових перевірок і спроб тиску в майбутньому. У попередні роки НР давала гідну відсіч таким спробам. Сподіваюся, наступний склад ради теж буде рішучим і згуртованим.

Ольга МАТИШЕВСЬКА: Труднощі були й будуть, варто бути готовими до всього.

Артем ПАВЛИЧЕНКО: Виклики будуть завжди, немає жодного науковця, який був би, наприклад, задоволений обсягом фінансування проєкту. Але таке невдоволення спонукає рухатися вперед, шукати кошти й покращувати ситуацію.

– Згадайте, будь ласка, найбільш складну і найбільш радісну ситуацію за час роботи у НР. Якими діями та зусиллями пишаєтеся? 

Микола ЛЕБОВКА: Найбільш складною була ситуація у 2022 році, коли було призупинено фінансування грантових проєктів НФДУ. Радісною подією стало рішення Фонду про можливість подати оновлені заявки на нові конкурси у 2023 році.

Приємно, що ми всі у НР плідно працюємо і знаходимо спільну мову.

Ольга МАТИШЕВСЬКА: Відчувала гордість, коли бачила, що, попри ворожий наступ, повітряні тривоги, обстріли та руйнування члени наукової ради з Харкова, Сум, Херсону, Дніпра та інших міст продовжують працювати.

Результати конкурсів і звіти проєктів-переможців знову й знову підтверджують, який потужний науковий потенціал має Україна. Це зміцнює віру, що після перемоги ми побудуємо нову країну, сильну і сучасну.

Артем ПАВЛИЧЕНКО: Відчував неймовірну радість, коли дивився на списки перших переможців. Такі ж відчуття маю після фіналу кожного конкурсу.

Пам’ятаю, як ми всі раділи, коли до засідання ради підключився Іван Мойсієнко, якому вдалося виїхати з окупованого Херсону…

Дуже добре, що до другої каденції наукової ради обрано багато молодих учених (і кандидатів, і докторів наук). Важливо залучати їх до роботи. Якщо ми хочемо зберегти молодь у науці, потрібно чути й розуміти їхні запити. Те, що до НР приходить молодь, говорить про те, що наукова спільнота підтримує Фонд.

Сьогодні час проривних технологій. Важливо мати наукову інтуїцію, щоб підтримати заявку, яка направлена на пошук нових рішень. Розгледіти таку заявку інколи дуже непросто. Величезна повага голові Фонду Станіславу Вільчинському й виконавчому директору Ользі Полоцькій, які чують пропозиції науковців.

– Якою ви б хотіли бачити наступну наукову раду? Що б хотіли сказати тим, що прийдуть за вами?

Микола ЛЕБОВКА: Нещодавно було обрано нових членів ради. Це відомі науковці, багато з них мають значний досвід адміністративної роботи. Новому складу хотілось би побажати, насамперед, злагоди і творчої роботи у розробці більш ефективних методів відбору проєктів та їх оцінювання. Сподіваюся, що оновлений склад НР розв’яже проблему оплати праці іноземних експертів (це потрібно вирішити на законодавчому рівні).

…На Фонд було чимало тиску. Деякі інституції хотіли ввести до Фонду своїх людей, мати вплив на розподіл фінансування, але ми розуміли, що піддаватися не можна. Ми згуртувалися і вистояли. Бажаю стійкості тим, хто продовжить справу.

Ольга МАТИШЕВСЬКА: Сподіваюся, наступна наукова рада буде, насамперед, високопрофесійною. Хочу побажати новим членам ради працювати за умов, коли будуть підтримані усі пропозиції щодо забезпечення роботи Фонду.

Важливо вірити у розвиток науки в Україні, бути впевненим, що прогрес у цій сфері залежить і від тебе також.

Артем ПАВЛИЧЕНКО: Я бачив результати конкурсного відбору до НР, це дуже достойні люди. Це свідчить про те, що наукову раду НФДУ поважають у спільноті. Радий, що ще два роки матиму можливість з ними працювати.

Першим завжди складно. Особисто мені було непросто наважитися на другу каденцію роботи у НР. Зібрав усі документи й довго вагався, не вірив, що зможу пройти. Заявку відправив буквально в останні хвилини…

Я відповідаю за напрямок екологічної безпеки. Буває, доводиться зупиняти проєкт, якщо його виконання неякісне. Бажаю новим членам ради не боятися брати на себе відповідальність.

Грантове фінансування НФДУ – це можливість зберегти і розвинути науку в нашій країні. Наші науковці аж ніяк не гірші, ніж за кордоном. Вони повинні мати шанс реалізувати себе вдома, в Україні, і дати шанс країні стати сильнішою.

Розпитувала Світлана ГАЛАТА