Станіслав Вільчинський очолив  Національний фонд досліджень України у найскладніший час – на початку повномасштабної війни росії проти України. З якими викликами зіткнувся Фонд за два роки, як і де шукали (і знайшли) кошти на грантове фінансування, які проблеми планують розв’язати у 2024 році?

А також: як це – бути головою Фонду під час війни?  Про це – розмова з очільником НФДУ, головою наукової ради Фонду Станіславом ВІЛЬЧИНСЬКИМ.

– Станіславе Йосиповичу, рішення про призначення Вас головою НФДУ уряд ухвалив 23 лютого 2022 року. Наступного дня російські танки зайшли на територію України, почалася повномасштабна війна. Які перші рішення довелося ухвалювати на посаді голови НФДУ?

– Хочу наголосити, що основні рішення щодо роботи Фонду ухвалює наукова рада. Це був, є і буде керівний орган НФДУ.

10 березня постановою уряду кошти Фонду було передано на потреби оборони країни. Відповідно, 15 березня наукова рада ухвалила рішення про призупинення надання грантової підтримки НФДУ та процедур конкурсного відбору. Без фінансування залишилися команди, які виконували понад двісті проєктів-переможців… Також на завершальному етапі були два конкурси, проєкти-переможці одного з яких мали отримати суттєві кошти на придбання наукового обладнання.

Звісно, це було складне рішення, але ми розуміли, що потреби оборони України – найважливіші.

– Як вдалося відновити фінансування? Як шукали міжнародних партнерів?

– Грантова підтримка за кошти державного бюджету була відновлена у 2023 році. Попри важке фінансове становище країни, уряд знайшов кошти на проєкти НФДУ. Думаю, хорошим аргументом для відновлення фінансування стали результати нашої роботи в період до початку війни.

Вдячний за підтримку комітету ВР з питань освіти, науки та інновацій і його голові Сергію Бабаку та команді Мінфіну, які слухали і чули наші аргументи.

З перших днів великої війни виконавча директорка Фонду Ольга Полоцька, члени наукової і наглядової ради НФДУ, відомі вчені (які пізніше увійшли в колегію міжнародних радників) задіяли всі можливі контакти і шукали джерела міжнародного фінансування для Фонду.

Наприклад, швидко сконтактували зі Швейцарським національним науковим фондом (SNSF). На початку війни  цей фонд суттєво фінансово підтримав (і продовжує підтримувати) понад сто  українських науковців-біженців (надає індивідуальні дворічні гранти на наукову діяльність сумою до 180 000  швейцарських франків).  Пізніше, після проведення ще одного раунду перемовин з керівництвом SNSF, було досягнуто домовленість про проведення білатерального швейцарсько-українського конкурсу наукових проектів для українських вчених, які перебувають на території України. Швейцарці повністю взяли на себе фінансування  цього конкурсу.  Остаточна сума ще не зафіксована, але мова йде, приблизно, про 8 мільйонів швейцарських франків (тобто понад 8 мільйонів євро). Це суттєві кошти. У 2023 році ми цей конкурс оголосили і отримали понад сто заявок.

До речі, рішення про проведення білатерального конкурсу було ухвалено дуже швидко, але чимало часу пішло на внесення відповідних змін в законодавство, щоб дати можливість НФДУ проводити двосторонні конкурси.

Завдяки членам Наукового комітету Олексію Колежуку та Олександрі Антонюк; професору фізики Лейденського університету Олексію Боярському, а також директору Інституту фізики імені Макса Планка Георгію Двалі, нам вдалося сконтактувати з  декількома німецьким фондами, включно з DFG (німецький аналог НФДУ)  і нині ми з німцями працюємо над спільними конкурсами.

Також за кошти Кембриджського університету було проведено конкурс для українських вчених, які безпосередньо постраждали від війни. Цей конкурс став можливий завдяки зусиллям виконавчої директорки Фонду Ольги Полоцької, яка також зуміла встановити контакти з багатьма іншими науковими фондами світу, і нині ми маємо фінансову підтримку для конкурсної діяльності з Нідердандів і США.

Це була величезна, системна командна робота. Ми розуміли, в якій ситуації перебуває країна, проводили перемовини за кордоном і розповідали про наші плани й потреби. І світ нас почув.

– А як було в перші дні повномасштабного вторгнення? Чи відчували Ви підтримку колег з міжнародних наукових організацій?

– Так! І знайомі, і незнайомі люди писали і телефонували.  З 1 лютого 2022 року у мене почався плановий науковий візит до Швейцарії, і на другий чи третій день великої війни директорка CERN Фабіола Джанотті висловила підтримку мені та іншим українським вченим. Сказала, що до останнього не вірила, що це можливо, і що вона особисто і весь колектив CERN підтримують український народ і вірять в перемогу добра над злом.

У CERN дуже швидко створили пункти волонтерської допомоги для українців. Швейцарці приносили речі, медикаменти, переказували кошти. До речі, CERN зупинив співпрацю з росією та білоруссю та з ученими, які мали афіліацію з науковими структурами рф.

Я дуже переживав, що війна застала мене у Швейцарії і дуже хотів бути в Україні поруч з рідними та близькими… Було важко концентрувався над науковими задачами, які треба було виконувати під час візиту.

– Оглядаючись назад, на 2022 і 2023 роки, які виклики, на Вашу думку, стали найскладнішими для Фонду?

– Найважливішим було, щоб Фонд продовжував працювати і виконувати поставлені перед ним задачі.

Співробітники дирекції НФДУ проявили стійкість, мужність і витриманість,  і попри те, що частина людей пішла в ЗСУ, Фонд продовжив роботу: шукав фінансування, планував нові конкурси.

Для наших грантоотримувачів призупинення фінансування стало великим викликом. Але, попри це, чимало команд продовжили роботу. Наприклад, продовжили роботу мої колеги з фізичного факультету КНУ імені Тараса Шевченка, які виконували проєкти конкурсу  «Підтримка провідних і молодих учених».

Розумієте, наука не починається о 9 ранку і не закінчується о 18, і навіть війна не може зупинити дослідження. Коли вчені мають хоча б найменшу можливість працювати – вони працюють. Наука нагадує хороший детектив:  ти маєш задачу і шукаєш  шляхи її розв’язку. Звичайно, що така  робота не зупиняється навіть, якщо грантове фінансування зупинено.

Я пишаюся нашими грантоотримувачами: у складних умовах і непростих ситуаціях більшість з них продовжили роботу. Люди рятували обладнання,  виконували дослідження, публікували статті. Я бачу це у звітах, які ми отримуємо.

Упевнений, що про досвід українських вчених під час війни напишуть ще не одну книгу.

– Як змінився Фонд за два роки повномасштабної війни?

– Фонд став сильнішим і стійкішим. Ми маємо більше міжнародних партнерів, більше фінансової підтримки.  У 2023 році на базі НФДУ було відкрито «Офіс Горизонт Європа в Україні», його співробітники допомагають ученим розібратися з пріоритетами, структурою та напрямами рамкової програми.

Під час війни оголошено більше конкурсів, ніж до повномасштабного вторгнення. Лише восени 2023 року було оголошено чотири конкурси.  Зміцнилася наша юридична база, внесено зміни в законодавство.

Кадровий склад дирекції НФДУ сьогодні дуже сильний, це колектив професіоналів, які добре справляються зі своїми обов’язками.

У Фонда за ці два роки стало набагато більше друзів.

Хоча, варто сказати, недоброзичливців теж вистачає. З самого початку чимало чиновників, службовців і, на жаль, науковців, зустріли створення Фонду «в штики». І попри те, що Фонд робить багато хорошого, голоси недоброзичливців, все ж, можна почути й сьогодні.

– А як Ви реагуєте на несправедливу критику?

– Я спокійно ставлюся до критики. Якщо критика конструктивна, вдячний і роблю висновки.

Несправедлива критика (на мою адресу чи на адресу Фонду) не виводить мене зі стану рівноваги. Я переконаний, що ми все робимо чесно і правильно. Можливо, допускаємо якісь помилки, але це щирі помилки, які намагаємося виправляти. Ми ніколи не «граємо» в підкилимні ігри.

Частенько можна почути критику, що звітність вимагає надто багато паперів. Звісно, вченим хочеться займатися наукою, а не паперами та звітами. Але є вимоги нормативних актів, яких ми мусимо дотримуватися.  Тому подаємо пропозиції про зміни в законодавстві, що можна змінити – змінюємо.

Наша філософія: уважно стежимо за критикою і намагаємося покращувати роботу.

Але, на жаль, інколи на інтернет-сторінках з’являється «критика», яка викликає лише сміх і здивування. Ми розуміємо, хто замовник такої «критики» і з якою метою це оприлюднюють. У НФДУ є недоброзичливці, які час від часу намагалися перешкодити нашій роботі і які навряд чи заспокояться (згадаємо хоча б колишніх очільників МОН, які не раз намагалися паралізувати роботу Фонду).

Фонд отримує від держави кошти і намагається справедливо і ефективно розподілити їх між кращими науковими командами країни. Раніше при розподілі подібної підтримки апріорі було зрозуміло, хто і скільки отримає. Люди, які були долучені до розподілу за іншими принципами (назвемо це дерибаном), не можуть заспокоїтися. В кулуарних розмовах я чув відкриті звинувачення, що «ви в нас віджали кошти».

Це велике досягнення (зокрема, Наукового комітету), що вдалося створити Національний фонд досліджень України і «зламати» практики такого розподілу. Сьогодні ці кошти, я сподіваюся, розподіляються чесно, їх отримують кращі наукові команди.

Негативну реакцію у декого викликало й те, що Фонд отримав повноваження створити «Офіс Горизонт Європа в Україні». Я чув звинувачення, мовляв, вам легко вести перемовини, бо ви «сидите за кордоном», і взагалі, ваш Фонд «відтягує» те, що не повинен. Я відповів, що ніхто нікому не заважає поїхати за кордон і провести перемовини. Але ці «звинувачувальники» навіть не пробують щось робити, вони «сидять рівно» і чекають, що все само впаде на голову.

Дуже добре, що нинішній склад МОН зовсім інший, ми відчуваємо підтримку і міністра, і заступника з питань науки.

– У 2023 році Уряд вніс зміни до деяких постанов, які стосуються діяльності НФДУ. Зокрема, Фонд отримав можливість проводити конкурси з усіх напрямів грантової підтримки, що передбачені в Законі «Про наукову і науково-технічну діяльність».  Звісно, під час війни складно говорити про терміни здійснення мрій і планів, але все ж, яка перспектива зробити хоча б перші кроки до надання грантового фінансування з цих напрямків?

– Ці зміни надзвичайно важливі, вони розширюють спектр наших можливостей, дозволяють вийти на новий рівень грантової підтримки для розвитку матеріально-технічної бази ЗВО та наукових установ, їх дослідницької інфраструктури, наукової мобільності, підтримки молодих вчених та популяризації науки.

Дуже важливо, що у нас з’явилася можливість оголошувати конкурси для підтримки молодих учених. Сподіваюся, уже в найближчому майбутньому зможемо скористатися цією можливістю.

Я добре пам’ятаю час, коли був молодим ученим. Знаю, що майже кожен молодий дослідник проходить через фазу гострого браку грошей. Під час написання і захисту дисертації ти мусиш думати: а що далі? Чи зможу заробити на прожиття родини? Це досить важкі думки і складні рішення.

Питання відновлення наукового потенціалу України стоїть дуже гостро, і не тільки в Україні. Потужні корпорації, банки та інші структури  охоче беруть на роботу молодих науковців, які отримали PhD. Це суттєві втрати для наукової спільноти, адже, якщо зміни не має, то як розвиватися науковим школам?..

Виконавці проєктів НФДУ мають гідну зарплату (її рівень непоганий не тільки для України). Це дає можливість молодим вченим сконцентруватися на дослідженнях і не витрачати час на підробітки в ненаукових сферах. Упевнений, що ми зможемо підтримати хоча б частину молодих вчених  на початку наукової кар’єри. Це буде вагомим аргументом і для повернення з-за кордону.

Потрібно також створювати центри передової науки, де є обладнання, умови для роботи, гідна заробітна плата. І саме для цього ми оголосили конкурс, мета якого – сприяти розбудові дослідницької інфраструктури.

– Не можу не запитати про напрям популяризації науки. Чи є плани щодо такого конкурсу?

– Популяризація науки і результатів дослідницької роботи надзвичайно важлива. Я переконаний, що кожен вчений має брати в цьому участь.

Образно кажучи, точиться постійна боротьба між світлом і темрявою, і саме наука є основою для прогресу і розвитку людства. Середньостатичний громадянин не завжди розуміє, навіщо потрібна наука, навіщо фінансувати дослідження. А також, чому варто обирати науково доведені методи лікування…

Наприклад, я бачу, які баталії точаться навколо діяльності CERN, де збудовано Великий адронний колайдер. Вивчення фізики елементарних частинок допомагає наблизитися до відповідей на питання про будову і зародження Всесвіту, але деякі релігійні структури агресивно налаштовані проти його роботи. Людей лякали, що Великий адронний колайдер може привести до екологічної катастрофи і навіть апокаліпсису. Звісно, ці «страшилки» неправдиві, але постійно знаходяться діячі, які розповідають подібні байки. Тому дирекція CERN веде активну популяризаторську роботу.  Людина з будь-якої країни може прийти сюди на екскурсію, дізнатися,  що і як досліджують вчені, чому це важливо.

…Якщо люди, які є платниками податків, розуміють, чому потрібно підтримувати науку, то й політики розуміють і голосують за виділення коштів у бюджеті.

Звісно, не всі дослідження можуть бути успішні. Інколи, надаючи грантову підтримку тому чи іншому проєкту, ми ризикуємо. Бо наука – це пошук, а не виробництво,  де можна вкласти кошти і на виході гарантовано отримати якийсь продукт.

– Чимало проєктів, які фінансує НФДУ, мають прикладне значення. Як допомогти вченим втілити результати проєктів у життя?

– Ми сприяємо такому впровадженню, в умовах деяких конкурсів написано, що учасники повинні мати налагоджені контакти, гарантійні листи, що результати їхньої роботи будуть впроваджені. Наприклад, така умова є в конкурсі «Наука для відбудови України у воєнний та повоєнний періоди».  Побачимо, що вийде на практиці (це буде видно у фінальних звітах).

Влітку 2023 року НФДУ разом з Українським фондом стартапів провів «День інноваційних проривів». Виконавці проєктів навчалися представляти (пітчити) результати своїх досліджень, знаходити спільну мову з бізнесом, розповідати про перспективи досліджень урядовцям і народним депутатам. Це важливі знання, і я впевнений, що вони стануть в пригоді командам.

– Які найважливіші завдання, на Вашу думку,  стоять перед Фондом у 2024 році?

– Пошук коштів для українських вчених в Україні, пошук нових контактів і нових можливостей, покращення  умов конкурсів.

Дуже важливе завдання – посилити базу експертів Фонду, адже від якості їх роботи напряму залежать результати конкурсів.

Мені завжди дуже прикро, коли люди готують проєкт, але його відхиляють за формальними ознаками. Це відбувається через недосконалості нормативної бази. Тому працюємо в цьому напрямку, намагаємося усунути протиріччя.

Закінчуємо роботу над створенням стратегії роботи Фонду на найближчі три роки. Сподіваюся, що вдасться створити кодекс, яким керуватимуться ті, що прийдуть після нас.

Наприкінці 2024 року має відбутися суттєва «ротація» наукової ради, люди, які були біля витоків  роботи Фонду, підуть. Ці люди виконали титанічну роботу, підготували нормативну базу для роботи Фонду, положення конкурсів тощо. Я дуже хочу, щоб вектор діяльності, який нам вдалося задати, зберігався й надалі, щоб до ради прийшли люди, які мають схожі цінності, для яких робота Фонду важлива.

Сподіваюся, це зможе зафіксувати стратегія.

– Наукова рада працює на громадських засадах, рівень навантаження чималий. Який аргумент для вчених працювати у раді? І який аргумент працювати у раді особисто для Вас?

– Коли мене висунули в члени наукової ради, не мав жодних сумнівів, що робота на громадських засадах – це правильно. Навпаки, для мене було великим «плюсом», що члени наукової ради працюють на громадських засадах. І я б добре подумав, чи йти працювати до ради, якби мова йшла про зарплату. Бо коли працюєш за зарплату, то частку свободи все ж втрачаєш. Людина, яка балотується у члени наукової ради, повинна це розуміти. Вона не братиме участі в конкурсах, не отримуватиме зарплату. І це правильно.

Робота у науковій раді – велика відповідальність. Коли ти отримуєш можливість впливати на розвиток наукової технічної інфраструктури держави, то повинен розуміти, що це дуже відповідальна робота, пов’язана з великими витратами часу. Для мене стало великою несподіванкою, що на справи Фонду витрачається так багато часу. Але що ж, взявся за гуж – не кажи, що не дуж.

– Станіславе Йосиповичу, як це, бути очільником Фонду під час війни?..

– Чесно кажучи, я про це не думав. Є сьогоднішній день, є виклики, на які потрібно реагувати, проблеми, які треба розв’язувати. Це робота і відповідальність. Перед тим, як стати головою Фонду, я був заступником Леоніда Петровича Яценка, пам’ятаю, він завжди хвилювався, вболівав, щоб усе вдалося. Коли я прийшов на цю посаду, теж почав сильно хвилюватися. Відчуваю відповідальність за рішення, які ухвалює наукова рада, за людей.

Фонд створили науковці для науковців, не можна допустити, щоб щось пішло не так.

 

Записала Світлана ГАЛАТА