Українські жінки-науковиці завжди випереджали час, бралися за найзухваліші задачі, не пасували перед труднощами. Нині світ знає імена Катерини Ющенко (створила одну з перших мов програмування), Ніни Морженко (перша в світі почала досліджувати сонячні протуберанці), Валентини Радзимовської (внесла величезний внесок у лікування туберкульозу) та багатьох, багатьох інших.
Серед сучасних науковиць – також чимало зірок. Не дивно, що наша країна займає дванадцяте місце в світі за кількістю жінок-вчених. За даними ЮНЕСКО, лише 28 відсотків науковців у світі жінки, в Україні ж дослідниць – 45 відсотків.
Серед керівниць та виконавиць проєктів, які отримали фінансування Національного фонду досліджень України, також чимало жінок. А три команди – суто жіночі.
Ми запитали у дослідниць: як і чому вони прийшли в науку? Які виклики, на їхню думку, стоять сьогодні перед науковицями? А також: що б вони порадили юним дівчаткам, які нині лише мріють про наукову кар’єру?
«Спіймати хвилю» та бути невгамовними
Керівник проєкту «Стохастичне моделювання дорожньої карти гармонізації вітчизняних та європейських стандартів регулювання енергетичного ринку на шляху переходу до циркулярної та вуглецево-нейтральної економіки», заступник директора Навчально-наукового інституту бізнесу, економіки та менеджменту СумДУ Тетяна ПІМОНЕНКО:
Мій шлях до науки почався з мрії: ще в студентські роки я зрозуміла, що наука – це надзвичайно цікаво. Вдячна всім своїм науковим керівникам, які навчили не пасувати перед труднощами, ставити великі цілі. Так, крок за кроком, і почалася моя наука.
Потім з’явилися нові інтереси, проєкти, публікації в провідних виданнях, визнання на міжнародному рівні. До речі, дуже допомогли міжнародні стажування. Я побачила, як працюють науковці у світі, чим «дихають», які задачі перед собою ставлять. Зрозуміла, що можу працювати не гірше, ніж європейські вчені. Також переконалася, що у кращих університетах немає поділу «на штани та спідниці», увагу звертають на твої роботи, а не на стать.
Сьогодні для мене важливо ділитися досвідом зі студентами та аспірантами. Показувати, що дослідження, – це цікаво і перспективно, що можна працювати в науці і мати гідну оплату праці. Звісно, перед сучасними науковцями (як жінками, так і чоловіками) стоїть чимало викликів. По-перше, потрібно представляти свої роботи у провідних міжнародних журналах. По-друге, я бачу, що науковці часто «замкнені» у вузькому колі своїх наукових інтересів, бояться, що хтось з колег їх випередить. Це неправильно. Під час стажувань я зрозуміла, що коли працюєш відкрито, обмінюєшся думками та ідеями, то й результати кращі.
Юним дівчаткам раджу не боятися, йти вперед і не втрачати жодного шансу. Варто знайти наукового керівника, команду з якою приємно працювати, «спіймати хвилю» змін та бути невгамовними. Ну й, звісно, працювати. Під час вручення нагород ми бачимо лише фінальну картинку, квіти та посмішку. Але не варто забувати, що за кожною чудовою кар’єрою (чи то жінки, чи то чоловіка) стоїть велика праця.
Правило «трьох К» відходить у минуле
Виконавиця проєкту «Потенціал вищої освіти в умовах пандемії: глобальний, європейський, національний виміри», доцент кафедри іноземної філології Національного авіаційного університету, Алла ЗАСЛУЖЕНА:
Я прийшла в науку, бо хотіла професійно «рости» й розвиватися. Для мене наука означає можливість не пристосовуватися до світу, а змінювати його. Усі науковиці бачили відомий малюнок індійського діяча Аханда Махіндри (про стартові можливості на «кар’єрній біговій доріжці»), на якому чоловіки дивляться вперед, а жінки ніби «оглядаються» на чоловіків. Це символ стереотипів, які мають жінки щодо власних сил і можливостей. Тому на початку кар’єри дівчина має подолати ці стереотипи, не сумніватися, що вона така ж здібна і здатна досягти успіху, як і хлопці. Правило «трьох К» (Kinder, Küche, Kirche – діти, кухня, церква) остаточно відходить в минуле. Раджу молодим дослідницям вперто навчатися і йти вперед. Наука – пречудовий шлях для розвитку, здобутків і щастя.
Не зупиняйтеся, дівчатка!
Керівник проєкту «Хмаро орієнтовані системи відкритої науки у навчанні і професійному розвитку вчителів», завідувач відділу Інституту інформаційних технологій і засобів навчання НАПН України, Марія Шишкіна:
Я походжу з наукової родини, батьки – кандидати наук, усе життя займалися науковими дослідженнями і дослідно-конструкторськими розробками. Звикла, що вдома (на кухні) обговорюють новації світової конструкторської думки, цікаві ідеї та дослідження. Мабуть, саме тому не уявляю свого життя без пошуку нового. Не змогла б робити лише рутинну роботу, в якій нічого не вирішуєш, де від тебе нічого не залежить.
Рада, що обрала цей шлях. Для мене наука – синонім розвитку, можливостей, рівності. Хоча й проблем сьогодні у цій сфері чимало. Найголовніші виклики: як зробити науку потрібною суспільству, конкурентоспроможною, престижною, щоб молодь хотіла залишатися в нашій країні і реалізовувати свої таланти тут, вдома.
Світ стрімко змінюється, виграє той, хто не боїться змін, розвивається, йде вперед. Тому раджу молодим дослідницям дбати про саморозвиток, стежити за тенденціями в науці та технологіях. Не зупиняйтеся, дівчатка!
Спілкувалася Світлана ГАЛАТА
