Нині Україна проходить через найважчу зиму з часу закінчення Другої світової війни. І хоча російських агресорів ще потрібно вигнати з нашої території, до деокупації тимчасово окупованих районів України потрібно готуватися вже сьогодні. Зокрема, вчитися правильно документувати випадки насильства і порушення прав людей, заново налагоджувати життя цивільних, розв’язувати майнові питання,  відновлювати історичну правду, притягувати до відповідальності за співпрацю з агресором. Саме цим викликам і завданням присвячено проєкт «Захист прав людини в концепції перехідного правосуддя: українська модель», який за кошти грантового фінансування Національного фонду України виконали науковці Науково–дослідного інституту вивчення проблем злочинності імені академіка В.В. Сташиса Національної академії правових наук України та Харківського національного університету внутрішніх справ.

Про цілі і результати проєкту ми попросили розповісти членів команди проєкту – професора Віталія Пашкова (керівник проєкту), професора Юрія Орлова та дослідницю Сабріє Шрамко. 

Заявку на конкурс «Наука для відбудови України у воєнний та повоєнний періоди» вчені подали взимку 2023 року. Як наголошує Віталій Пашков – були впевнені (і впевнені й сьогодні), що українські території будуть деокуповані. Розуміли, що після початку повномасштабної збройної агресії рівень, масштаб і характер загроз для прав людини (зокрема, криміногенних) змінився і потрібно системно аналізувати випадки масових порушень прав людини, розуміти, до чого призводять ці порушення, які внутрішні зсуви виникають всередині українського суспільства. А також – що потрібно зробити сьогодні, аби унеможливити чи мінімізувати негативні наслідки.

Механізми перехідного правосуддя (англійською Transitional Justice – перехідна справедливість) у світі застосовують під час виходу зі стану війни чи переходу від авторитаризму до демократії. Вчені проаналізовали цей досвід, а також провели опитування мешканців прифронтових і деокупованих територій, військовослужбовців з досвідом бойових дій, поліціянтів, які працюють у цих районах, представників місцевого самоврядування та переміщених осіб. «Ця робота була потрібна, щоб побачити масштаб проблем, проаналізувати їх і сформувати цілісне бачення для їх розв’язання», – пояснює Юрій Орлов.

За словами вченого, перехідне правосуддя має чотири основні напрямки. Це притягнення винних до відповідальності, встановлення історичної правди (зокрема, про причини війни), робота з людьми, які постраждали від російської агресії (компенсації, повернення майна, відновлення прав) та – інституційні реформи для підвищення спроможності української держави і суспільства дати ефективну відсіч збройній агресії в майбутньому.

По кожному з цих напрямків вчені намагалися виявити найбільш проблемні точки і запропонувати механізми зниження потенційної (прогнозованої) криміногенності. А також спробували побачити загальний масштаб проблем, проаналізувати їх і сформувати цілісне бачення для їх розв’язання.

Для майбутнього трибуналу

«У суспільстві є величезний запит на справедливість і притягнення винних до кримінальної відповідальності, – продовжив розповідь Юрій Орлов. – Водночас є базова складність, бо головних винуватців війни, військово-політичне  керівництво російської федерації, ми притягнути до кримінальної відповідальності не можемо (деякі з них мають міжнародно-правовий імунітет від кримінального переслідування). На жаль, Міжнародний кримінальний суд є неефективним щодо цієї категорії злочинів, тому ми маємо вносити пропозиції щодо створення спеціального тимчасового (ad hoc) міжнародного трибуналу.

Український дипломатичний корпус працює надзвичайно активно і вже є певні домовленості. Але, як наголосив Професор Юрій Орлов, поки що ця активність щодо створення Спеціального трибуналу щодо злочину агресії розгорнута під егідою та на рівні Ради Європи. Якщо трибунал матиме лише регіональний статус, це може знизити вагу його рішень у глобальному контексті. «Потрібно укладати угоди між державами на різних континентах, щоб майбутній трибунал мав таку ж вагу, як і Нюрнберзький процес в 1945-1946 роках», – додав він.

Важливим є й питання амністії, зокрема, військових, які самовільно залишають військові частини й місця несення служби. Таких осіб чимало. «Як бути з цими порушниками? Чи можна буде амністувати за СЗЧ? Адже навіть фізично установи виконання покарань не здатні прийняти відповідну кількість засуджених», – каже Юрій Володимирович.

Вивчити уроки минулого

Ще більш непросте питання – встановлення історичної правди.

«Ми зосередили увагу на концепції малого і великого переходів, – продовжує розповідь Юрій Орлов. – Малий перехід починається з 2014 року і передбачає встановлення історичної правди про причини війни, протидію сфальсифікованому баченню подій, яке нав’язує російська федерація, повернення термінам їх первинного значення. Великий перехід передбачає інтеграцію цієї історичної правди в нашу посттоталітарну трансформацію. Цю трансформацію ми ще не завершили».

Історична правда важлива для розуміння загального контексту війни, адже частина людей не розуміють, що російська федерація продовжує практики геноциду і злочинів проти українців, та не можуть розрізнити брехню російської пропаганди.

Як показали опитування,  майже 10 відсотків внутрішньо переміщених осіб покладають провину за війну на Україну і не вважають російську федерацію агресором. «Україна не карає за думки і переконання, це наші громадяни, – наголосив Юрій Орлов. – На деокупованих територіях, після тривалого впливу російської пропаганди, є такі люди. І на тимчасово окупованих територіях – також. Ми не можемо ставитися до них як до злочинців. Це – наші соціокультурні фронтири. Потрібні нерепресивні способи донесення історичної правди і знаходження порозуміння».

Саме встановлення історичної правди та широкий соціальний діалог є одним зі шляхів відновлення довіри до української держави.  Це довготривала робота, і результати дослідження дають можливість почати розв’язувати цю проблему системно.

І, звісно, люди, які постраждали від війни, мають отримати справедливі компенсації. Для цього потрібно документувати завдану шкоду, формувати спеціальні фонди, з яких компенсувати втрати і, таким чином, відновлювати не тільки порушені майнові права громадян, але й довіру до держави.

Бути готовими

Ще одна частина дослідження – інституційні реформи, спрямовані на недопущення повторення нападу. «Я переконаний, що скільки існуватиме російська федерація і її фашистський режим, стільки й буде загроза для України, – каже Юрій Орлов. – Якщо ми ввійдемо в стан миру,  потрібно буде готуватися до оборони».

В опитуваннях, які провели науковці, представлені всі регіони країни. Поширити анкети ученим допомагали військові адміністрації, міськради, фахівці Міністерства внутрішніх справ, Головних управлінь внутрішніх справ, Національної поліції України. «Ми ставили питання щодо люстрації, проведення виборів на деокупованих територіях, криміногенної ситуації після деокупації тощо. Прагнули вийти саме на практичний результат, зробити наш проєкт соціально корисним. Переконана, що це вдалося», – розповіла дослідниця Сабріє Шрамко.

На основі результатів опитування вчені розробили чотири законопроєкти, які спрямовано до Верховної ради України. У проєкті Закону України «Про засади державної політики перехідного періоду», наприклад, визначено завдання цієї політики, принципи реалізації тощо. Передбачено також створення Комісії Правди.

Також підготовлено законопроєкт про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо вдосконалення відповідальності за деякі кримінальні правопорушення проти основ національної безпеки України. Вчені запропонували перелік критично важливих послуг населенню, надання яких на тимчасово окупованих територіях не повинно вважатися злочином (наприклад, ремонт водогону, надання медичних послуг тощо).

Запропоновано й зміни до Закону України «Про амністію», визначено критерії, за якими амністію застосовувати не можна, а за якими – допустимо.

Підготовлено й поширено також пам’ятки для населення.

«Ці пам’ятки стосуються відшкодування шкоди, завданої російською агресією – як діяти, куди звертатися. Військові адміністрації поширили їх, і нині ці рекомендації можна знайти на сайтах територіальних громад», – додала науковиця.

Також учені створили для поліціянтів пам’ятку, що містить рекомендації щодо спілкування з мешканцями визволених територій і роботи з жертвами різних видів злочинів.

Створено й пам’ятку для військових для збереження доказів злочинів окупантів. «Звісно, збирати такі докази уповноважені лише правоохоронні органи, спеціальні експерти, але військові першими заходять на деокуповані території і повинні розуміти,  як зберегти докази злочинів», – пояснила співрозмовниця.

«Про нас, про мене, про українців»

Запитуємо у членів команди: чому це дослідження важливе саме для них?

«Я родом з Херсона, довгий час працював у Харкові. Багато моїх друзів і колег живуть на деокупованих територіях. Тому це дослідження про нас, про мене, про українців», – відповідає Юрій Орлов.

«Я кримська татарка, для мене цей проєкт – про те, що сталося у 2014 році, – пояснює Сабріє Шрамко. – Наше дослідження не торкалося реінтеграції цих територій, але питання історичної правди і всіх конфліктогенних ситуацій я проживала як кримчанка. Вірю, що Крим повернеться в Україну, і ми маємо до цього підготуватися».

«Я теж кримчанин, і цей проєкт для мене дуже особистий, – зазначає Віталій Пашков. – Мої батьки померли після початку повномасштабного вторгнення і я не зміг з ними попрощатися… Про результати і рекомендації проєкту розповідаю колегам за кордоном, радий, що маю можливість доносити важливі меседжі і спиратися на достовірні дані. Сподіваюся, ці результати будуть корисні і на місцевому, і на національному, і на міжнародному рівнях».

 

Інтерв’ю проводила Світлана ГАЛАТА