За час, що минув після розпаду СРСР, ми забули багато речей. Забули, що наукова публікація може закінчитись арештом; що потрібно оглядатися, чи ніхто не донесе тощо. Російська агресія проти нашої країни та політика в окупованих регіонах нагадали, яким є справжнє обличчя «руського міра». І все ж, ми маємо знати і пам’ятати більше, зокрема, щоб не піддатися спокусі у майбутньому проголосувати за проросійські сили. 

Згадати, яким було ставлення до українських учених з боку радянської влади, допомагають, зокрема, наукові дослідження. Саме таке дослідження виконує науковий співробітник Національного наукового центру «Харківський фізико-технічний інститут НАН України» В’ячеслав Греков. Рік тому, в рамках партнерської ініціативи Національного фонду досліджень України та Нідерландської дослідницької ради (NWO), він приєднався до міжнародної команди, яка  вивчає наукові вади і чесноти у різні періоди історії, протягом тривалого часу.

Пан В’ячеслав досліджує період першої половини XX століття, зокрема, 36-38 роки, коли втрати серед учених були найбільшими.

Запитую у науковця: чому він обрав саме цю тему і які результати отримав?

«До проєкту я досліджував, як інтерпретували поняття «Русь» в українських студіях російської імперії XIX століття. Коли з’явилася можливість приєднатися до однієї з нідерландських команд, обрав тему, яка перегукується з цими дослідженнями, – пояснив співрозмовник. – Дослідження про наукові вади та чесноти показало, в якому «прокрустовому ложі» доводилося працювати ученим, зокрема, і українським, як карали за вихід за встановлені російською політикою рамки».

За рік учений виконав величезну роботу – проаналізував понад 500 рецензій на статті й книги істориків та економістів у журналі «Историк-Марксист» (за період з 1926 по 1940 рік). «Обрав цей журнал, бо в ньому чітко видно ставлення москви до національних околиць, до того, як треба викладати і вивчати історію», – розповів дослідник.

Примірники журналу вдалося знайти в одному з оцифрованих німецьких архівів, не всі з них хорошої якості, але все ж доступ до архіву – велика наукова удача. Під час війни розшукати паперові примірники в архівах різних бібліотек було б дуже складно.

«Інколи було фізично боляче читати ці рецензії, – продовжує розповідь пан В’ячеслав. – Не раз і не два бачив, як рецензенти дуже позитивно оцінювали твори вченого, а потім – 36, 37 чи 38 рік, і коротка гнівна стаття про ворога народу та «справедливий вирок».

Від арешту не був застрахований жоден з науковців. За словами  В’ячеслава Грекова, він не раз знаходив історії, коли людина щиро боролася за становлення радянської влади, розділяла її цінності, а потім зникала з журнальних сторінок і рецензенти писали про її політичні помилки.  А через кілька років можна було зустріти інформацію і про розстріл рецензентів.

Що ж вважали науковими вадами і чеснотами в цей період?

«Наукові вади з точки зору сучасного науковця – це догматизм, упередженість, а чесноти – об’єктивність, неупередженість, ретельність, – зазначив вчений. – Але в рецензіях чітко видно, що коли стаття чи книга хоча б мінімально критикує Всесоюзну комуністичну партію, то це одразу визначається як вада книги, груба політична помилка і недалекоглядність автора».

Поняття «об’єктивність» офіційна історична наука у 20-30-ті роки розуміла дуже своєрідно.  Як розповів учений, у рецензіях, які стосуються теми Центральної ради, наголошували, що при дослідженні політики ради не можна бути об’єктивним, не можна спиратися на декларативні цілі, а треба дивитися на класову сутність питання і аналізувати з ідеологічно правильної точки зору. Тобто ні про яку об’єктивність не йшлося.

Чеснотами науковця рецензенти вважали також добросовісність і ретельність. Але це означало, що дослідник мав добросовісно приділяти увагу лінії партії і ретельному вивченню спадщини основоположників марксизму-ленінізму.

Більше того, історик мав притримуватися точки зору керівника партії на ту чи іншу подію. Якщо «товариш Сталін» щось сказав про революцію в Угорщині 1848-1849 року, то саме ця теза була істинною.

«Це дослідження показує, що українська історія в СРСР, а до цього і в російській імперії писалася саме з центру», – наголосив В’ячеслав Греков.

Безперечно, були окремі вчені, які насмілювалися висловлювати власне бачення –  Микола Костомаров, Михайло Грушевський та інші. Але голоси цих учених швидко «стишували».

Деякі рецензії з точки зору сучасної людини виглядають карикатурно. «Наприклад, у деяких рецензіях наголошується, що «хоч автор і цитує Маркса, Енгельса і Леніна, але робить це формально», – зазначає дослідник. – З таких формулювань можна було б посміятися, якби ми не знали, чим загрожувало автору неналежне цитування класиків марксизму-ленінізму».

Втім, траплялися й історії, коли система давала збій і розгромні рецензії не ставали квитком у в’язницю. «Одна з рецензій містила величезний перелік вад книги, наголошувалося, що робота не марксистська, у ній неправильно показана роль партії більшовиків, – додав  пан В’ячеслав. – Але, попри це, автори книги прожили до 80-х років XX століття. Це схоже на диво».

«Кількість людей, які потрапили в жорна системи – величезна. Історики, соціологи, митці, політичні діячі, були репресовані і розстріляні, – продовжує розповідь науковець. – Цей проєкт дозволяє провести паралелі з сучасною тоталітарною росією.  Якби ми сьогодні були частиною російської федерації, у нас були б нові тридцяті, репресії і масові розстріли».

Запитуємо у вченого: як йому вдається виконувати таке масштабне дослідження під час війни, у місті, яке щодня обстрілює ворог?

Відповів, що працювати непросто, він, як і всі харків’яни, постійно очікує обстріли, кожен гучний звук викликає  тривогу. Часто неподалік летять ворожі дрони та ракети, по території ННЦ «ХФТІ» було понад сімдесят влучань. «Нещодавно керована авіаційна бомба влучила у академмістечко у П’ятихатках, пошкоджено корпуси, вікна, обладнання. Втрати вимірюються мільйонами євро», – розповів науковець.

Втім, обставини, у яких працює вчений, додають йому мотивації. Науковець дуже хоче, щоб про злочини російської влади щодо української науки у світі знали якомога більше.

У проєкті, який фінансує NWO, працюють учені з багатьох країн, колектив очолює доктор Херман Пауль з Лейденського університету. «Я вражений дружністю, демократичністю і командним духом цієї спільноти. Усі спілкуються на рівних. Кожен може висловити свою думку, її вислухають і врахують, – додав В’ячеслав Греков. – Вдячний НФДУ і NWO за можливість працювати в цій команді. Проєкт дав можливість співпрацювати з кращими вченими Європи, познайомитися з новими методами, отримати нові навички. Сподіваюся продовжити дослідження цієї теми і після закінчення проєкту».

Світлана ГАЛАТА