Науковець з Маріуполя Василь Єфременко впевнений, що його зусилля не були марними
Весь світ обійшли фото багатометрової вирви від 500-кілограмової російської бомби у дворі Маріупольського пологового будинку та потрощених корпусів дитячої лікарні. В цей же день, 9 березня 2022 року, той самий російський літак скинув бомбу і на Приазовський державний технічний університет. Вибухом знесло два верхні поверхи одного з корпусів…
Саме на передостанньому поверсі цієї будівлі знаходилася лабораторія кафедри фізики, для якої зовсім недавно за кошти грантового фінансування Національного фонду досліджень України було придбано сучасне експериментальне обладнання.
Завідувач кафедрою Василь Єфременко та його молода наукова команда виконували проєкт «Фазово-структурна та хімічна модифікація поверхні 3D-друкованих сплавів біомедичного призначення при обробці висококонцентрованими джерелами енергії для підвищення довговічності штучних імплантів». Проєкт переміг в конкурсі «Підтримка провідних і молодих учених» і отримав фінансування на 2020-2022 роки.
Про події перших днів і місяців війни Василь Георгійович згадує з гіркотою.
– 23 лютого ми виконали хіміко-термічну обробку сплавів біомедичного призначення, а наступного дня, 24 лютого, мали дістати зразки із печі та почати їх дослідження, – розповідає вчений. – Але вранці проснулися від вибухів, і до лабораторії я вже не потрапив…
Бойові дії швидко наближались до міста, з’явилася загроза оточення. В один з днів вчений вирішив: пора вивозити родину. Швидко зібралися і рушили на захід, де ще можна було «прорватися» без перешкод. До Луцька, де мешкає родина нині, їхали три доби. Василь Єфременко вважає, що їм пощастило, адже пізніше шлях «в Україну» у маріупольців займав уже місяць-півтора (через фільтраційні табори, Росію, Прибалтику й Польщу).
Вже в березні Маріуполь почав стрімко перетворюватися на руїни, зникло світло, вода. Лише в окремих місцях залишався зв’язок. Наприклад, люди через пів міста ходили пішки до напівзруйнованого ТРЦ «ПортСity» (поруч з ним якимось дивом працював зв’язок), щоб зателефонувати друзям і рідним. Деякі викладачі університету навіть примудрялися проводити звідти онлайн заняття…
У ті ж дні науковець записав відео-звернення до наукової спільноти світу, яке було оприлюднено на сайті НФДУ. У ньому розповів і про руїни лабораторії, і про надії, які перекреслила війна. Це відео побачив японський колега вченого, професор Муроранського університету технологій Казумічі Шимідзу. Він допоміг розмістити відеозапис на провідному японському телеканалі NHK і сам виступив з закликом підтримати Україну й українських науковців.
Сьогодні Василь Єфременко працює в Словаччині, у відрядженні. Зокрема, виконує дослідження, пов’язані з проєктом, закінчити який завадила війна, готує наукові статті. Адже хоча обладнання й втрачено, залишилися дані, які потрібно опрацювати.
Проєкт, який науковці виконували за кошти грантового фінансування НФДУ, Василь Єфременко вважає надзвичайно важливим, особливо сьогодні, коли в країні війна.
– Тема проєкту стосується матеріалів біомедичного призначення, – пояснює він. – Ці корозійностійкі сталі, сплави на основі титану, кобальту й хрому використовуються для виготовлення імплантів для кульшового і колінного суглобів, фрагментів кістки тощо. Без цих матеріалів сучасну хірургію і ортопедію уявити неможливо! Ці сплави зазвичай виготовлять за звичайними металургійними технологіями, але в умовах швидкого розвитку адитивних технологій стає можливим проектувати та виготовляти імпланти за допомогою комп’ютерно-інтегрованого 3D-друку. Такий друк дозволяє врахувати потреби та особливості кожного пацієнта.
Для того, щоб імпланти служили максимально довго, вчені вивчають можливості зміцнення поверхні 3D-друкованих сплавів за допомогою плазмової і лазерної обробки, а також поверхневого легування. «На жаль, штучні суглоби та інші імпланти потрібні сьогодні і зовсім молодим людям, які отримали поранення під час бойових дій. Важливо, щоб ці імпланти були максимально довговічними і служили не 10-15 років, як сьогодні, а набагато довше, в ідеалі, все життя», – наголосив співрозмовник.
Над проєктом науковці працювали півтора роки. Отримали важливі результати, виготовили та дослідили перші зразки матеріалів, придбали обладнання, опублікували перші статті у міжнародних наукових журналах. «Я радів, що все йде за планом, що ми виконаємо все, що запланували, і можна буде думати про впровадження. Напад Росії на нашу країну перекреслив ці плани», – зазначив Василь Георгійович.
Попри те, що університет в руїнах, а лабораторія зруйнована, науковець не втрачає надії продовжити роботу в українському Маріуполі. Працівники кафедри складають повний опис обладнання, яке було втрачено внаслідок збройного нападу. Цей опис знадобиться для відновлення університету за рахунок репарацій Російської Федерації.
З шести науковців, які входили до колективу виконавців проєкту, з окупованого Маріуполя зуміли виїхати п’ятеро. «Моя команда «розкидана» по різних регіонах, але ми підтримуємо онлайн зв’язок і обговорюємо можливості продовження досліджень», – наголосив вчений.
– Молода частина команди складається із моїх колишніх аспірантів, а нині – кандидатів технічних наук, – з гордістю розповідає Василь Єфременко. – Бачу їхні успіхи й розумію, що мої наукові й педагогічні зусилля не були марними. Наприклад, Юлія Чабак та Тетяна Пастухова у минулому році стали лауреатами премії Верховної ради України для молодих учених. Упевнений, що Юлія Чабак, попри все, розпочне підготовку до захисту докторської дисертації. Вірю, що у найближчому майбутньому Збройні сили України викинуть ворога з нашого міста й університет відновить роботу в Маріуполі.
Світлана ГАЛАТА
