«Люди, які раніше були вчителями, науковцями, сільськими мешканцями, зараз готові до боротьби, але нам потрібна зброя та підтримка»

Христина Фарманд сподівається використати посаду, щоб принаймні завершити практичні лабораторні роботи для своєї дисертації, перш ніж продовжити  навчання в рідному університеті після війни.

Але візові вимоги уряду Великобританії, що надають перевагу людям, які вже мають сім’ю в країні та пов’язані з великою кількістю документів, сповільнюють цей процес. Тож Фарманд, яка зупинилась у сім’ї своїх друзів у Франції, також шукає посаду в цій країні, де правила, здається, більш м’які.

Її майбутнє досі невизначене. «Я можу залишатися тут без візи 3 місяці, але я не знаю, що я буду робити після цього», – каже вона.

Група #ScienceForUkraine також працює над тим, щоб допомогти українським вченим довше залишатися в інших країнах, якщо вони знайдуть собі нові посади.

“Європейське трудове законодавство вимагає від роботодавців наймати людей після 6 місяців тимчасової роботи, чого багато університетів не можуть собі дозволити” — каже Олександра Іващенко, доктор філософії, український волонтер групи, яка проходить ординатуру з медичної візуалізації в Лейденському університеті в Нідерландах.

Іващенко та її колеги співпрацюють з національними академіями наук та іншими установами, просять їх взяти на себе роль офіційного роботодавця для всіх науковців-біженців у країні, а університети відшкодовують їм витрати.

Тисячі вчених залишилися

Також Олександра шукає шляхи допомоги українським науковцям, які не можуть чи не хочуть виїхати з країни.

За її оцінками, близько 75% з приблизно 80 000 науковців України залишаться. «Вони шукають можливості продовжувати працювати замість того, щоб думати про війну цілими днями», – каже вона.

Група збирає можливості для науковців в Україні працювати дистанційно як дослідники чи викладачі за кордоном. «Ми зміщуємо нашу увагу лише з біженців, щоб уся дослідницька спільнота могла залишатися на зв’язку», – каже Іващенко.

Однією з тих, хто залишився, є Ольга Полоцька, кандидат філологічних наук, а також виконавчий директор Національного фонду досліджень України.

Спочатку вона продовжувала ходити до свого офісу в центрі Києва, але більшу частину часу доводилось проводити в бомбосховищах. Вона вирішила залишитися за межами центру міста. Вона каже, що тепер кожен день починає з публікації в груповому чаті співробітників Фонду, перевіряючи, чи всі живі.

Достовірну інформацію зібрати важко, але Ольга знає про кількох загиблих дослідників, у тому числі одного з Національної академії наук, якого застрелили у своїй машині разом із родиною під час евакуації. «Важко повірити, але це реальність», — каже вона.

Чи зможуть вчені в Україні продовжити свою роботу, залежить від того, де вони живуть, каже вона. Університети та науково-дослідні інститути в районах, близьких до бойових дій, повністю закриті, а ті, що знаходяться в безпечних районах у центральній і західній Україні, продовжують роботу в режимі онлайн, де це можливо.

У той час як ті, хто працює в державних установах, продовжують отримувати заробітню плату, багато хто з тих, хто працює в приватних установах, більше її не отримують.

Гроші на дослідження перенаправлені в сили оборони

Національний фонд досліджень України також повернув уряду свій бюджет у розмірі 30 мільйонів доларів, що були призначені на наукові гранти, для підтримки сил оборони. Дослідницька спільнота повністю підтримує це рішення, каже Ольга Полоцька, але це означає, що грантодавцям кошти більше не надходять.

«Ми повністю заморожені, — каже вона, — а навіть кілька місяців такого відриву можуть повернути вас на роки назад». Тож можливості віддаленої роботи, зібрані #ScienceForUkraine, широко розповсюджуються у спільноті і дуже цінуються.

Багато хто з них приєднався до Сил територіальної оборони, або витрачає свій час на доставку їжі, ліків та одягу, допомагає евакуювати дітей із небезпечних міст.

«Люди, які раніше були вчителями, науковцями, сільськими мешканцями, зараз готові до боротьби, але нам потрібна зброя та підтримка», – каже Полоцька.

Навіть тим, хто покинув Україну, безпечне перебування подалі від бойових дій не полегшує становище.

Базілінський розпочав свою нову посаду в Нідерландах, але розділяє свій час між роботою та зусиллями допомогти Україні. Він збирає речі, такі як взуття, спальні мішки та ліки, щоб допомогти біженцям.

«Я все ще в шоці, чесно кажучи, — каже він, — але я намагаюся допомогти, чим можу».

Джерело: Medscape