На НФДУ покладається дуже широкий спектр напрямів грантової підтримки.
4 липня 2018р. відбулася знакова подія, на яку досить довго очікувала наукова громадськість, — уряд затвердив Положення про Національний фонд досліджень України (НФДУ). Про це пише голова наукового комітету НФДУ Олексій Колежук для “ZN.UA“.
Після “запуску” Національної ради з питань розвитку науки і технологій (НРРНТ) у серпні 2017р. це перший реальний крок у напрямі імплементації нового Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність”. Науковий комітет НРРНТ оголосив конкурс до основного органу управління нового фонду — Наукової ради, який має завершитися у вересні нинішнього року. Передбачається, що вже з 2019 р. НФДУ почне надавати гранти на підтримку наукових досліджень та розробок.
За задумом законодавця, НФДУ має стати потужним гравцем наукового ландшафту України, який у перспективі на конкурсній основі розподілятиме істотну частку всіх бюджетних коштів, що їх виділятиме держава на наукові дослідження (починаючи з 10—20% і поступово доводячи цей показник до 40%, згідно з рекомендаціями Заключного звіту незалежного європейського аудиту національної системи досліджень та інновацій України, що проводився у 2017р. панеллю європейських експертів програми “Горизонт 2020”).
Тут читач може запитати: чи справді все так безхмарно й залишається лише дочекатися початку роботи Фонду? Як відомо, диявол ховається в деталях, і деякі з цих деталей можуть виявитися вирішальними, коли йдеться про те, чи виправдає НФДУ сподівання і українських науковців, і уряду, — а планка очікувань стоїть дуже високо. Мета цього тексту — окреслити перелік таких болючих деталей, сподіваючись, що уряд прийме відповідні виважені та ефективні рішення.
На НФДУ покладається дуже широкий спектр напрямів грантової підтримки — від фундаментальних досліджень до прикладних розробок, від індивідуальних грантів до цільових програм і ключових лабораторій, від інфраструктурних проектів до популяризації науки та залучення учнівської молоді до наукової діяльності. Саме зважаючи на такий масштаб новостворюваного фонду, законодавець визначив, що НФДУ повинен бути “головним розпорядником бюджетних коштів”, тобто має безпосередньо належати до сфери управління Кабміну, а не працювати в рамках котрогось із міністерств чи відомств. Крім цього, цей статус багато важить для забезпечення відомчої незалежності майбутнього Фонду, — а без такої незалежності він не зможе виконувати ті завдання, які передбачено Законом.
Гостро стоїть також питання фінансування НФДУ. Зрозуміло, що обсяг коштів, які розподілятиме Фонд, має бути значним, — інакше він стане тільки декоративним проектом, який нічого не зможе реально змінити. Українська наука конче потребує додаткових фінансових вливань, які були б ефективно використані, і, виходячи із світової практики, тут важко придумати щось ефективніше, ніж незалежний фонд, який розподіляє кошти на конкурсній основі, з залученням міжнародних експертів. У Заключному звіті незалежного європейського аудиту національної системи досліджень та інновацій України європейські експерти наполегливо рекомендували уряду “мобілізувати з державного бюджету додаткові кошти на підтримку діяльності НФД”, підкреслюючи, що “Національний фонд досліджень має стати потужним керманичем змін та установою, котра боротиметься за впровадження реформ”. На цьому шляху, одначе, є велика спокуса — і така точка зору неодноразово висловлювалася відповідальними державними особами — просто збільшити частку конкурсного фінансування, не збільшуючи загальної суми коштів, які виділяються на наукові дослідження. У поточній ситуації, коли багато академічних установ працюють в умовах неповної зайнятості, коли майже всі науково-дослідні частини університетів працюють виключно за рахунок конкурсного фінансування, такий підхід, замість стимулювання нових проривних досліджень, буде стимулювати банальну боротьбу за виживання; замість того, щоб мотивувати боротьбою за нові можливості, буде демотивувати вчених перспективою запеклої боротьби за збереження жебрацького статус-кво. Це була б політична дискредитація самої ідеї Національного фонду досліджень, який, на тлі зменшення базового фінансування і звільнень, сприйматиметься науковою спільнотою не як “потужний керманич змін”, а, радше як вияв міжвідомчої боротьби за перерозподіл коштів.
Ще одне болюче питання — підбір кадрів для дирекції (апарату) Фонду і оплата їхньої праці. Можна обрати “зіркову” Наукову раду Фонду, залучати незалежних міжнародних експертів для рецензування проектів, але без професійного апарату Фонд “забуксує”. НФДУ визначений Законом як державна бюджетна організація. Це означає, що без прийняття відповідних рішень штатним працівникам дирекції Фонду будуть запропоновані оклади, які є неконкурентоспроможними на ринку праці. Коли йдеться про працівників організації, що розподілятиме сотні мільйонів гривень бюджетних коштів, то такий підхід просто провокуватиме корупцію. Аналогічні труднощі виникають і в інших міністерствах та відомствах, їх часто розв’язують шляхом “накручування” різноманітних надбавок, однак є й прецеденти більш цивілізованого та прозорого розв’язання проблеми, коли порядок оплати праці працівників певної бюджетної установи визначається окремою постановою Кабінету міністрів. Мабуть, саме цей шлях був би оптимальним для НФДУ.
Нарешті, ефективна робота Національного фонду досліджень неможлива “у вакуумі”, — вона має бути частиною загальнодержавної стратегії розвитку науки і технологій. Національна рада з питань розвитку науки і технологій, за задумом законодавця, саме й повинна стати тим майданчиком, на якому така стратегія має бути вироблена в результаті співпраці різних міністерств та відомств, з одного боку, і представників науковців — з іншого. Але для того, щоб цей задум був реалізований, потрібні постійні зусилля всіх, хто зацікавлений у перетворенні науки в Україні з дотаційної галузі на драйвер економіки. Якщо ми не хочемо миритися з роллю сировинного придатку, який обслуговує успішніших сусідів, мусимо усвідомити, що іншого шляху, крім ставки на науку, в нас просто немає.
