З глибоким сумом повідомляємо, що пішов з життя Микола Іванович Лебовка – доктор фізико-математичних наук, професор, член перших каденцій наукової ради Національного фонду досліджень України.
Микола Іванович народився 15 травня 1954 року в Києві, у 1976 році з відзнакою закінчив фізичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Працював в Інституті колоїдної хімії та хімії води, потім в Інституті технічної теплофізики АН УРСР, а з 1988 року – в Інституті біоколоїдної хімії НАН України, де з 1997 року очолював лабораторію фізичної хімії дисперсних мінералів. Викладав у КНУ імені Тараса Шевченка, НаУКМА, КПІ імені Ігоря Сікорського та у французьких Université de Technologie de Compiègne і Sorbonne University.
У 1986 році захистив кандидатську дисертацію «Структура поверхневих водних шарів», а в 1995 році – докторську «Розподіл випадкових полів у гетерогенних системах». Досліджував нанофізику та фізику колоїдних систем, фрактальні й перколяційні структури, а також застосування імпульсних електричних полів для обробки рослинних тканин.
Учений – автор понад 470 наукових публікацій (329 – у Scopus) та 12 монографій, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки. Його роботи цитуються в усьому світі, а сам він до останніх років залишався наставником і незмінним орієнтиром для плеяди українських учених – своїх учнів і колег.
…Ми записували з Миколою Івановичем інтерв’ю для «Вісника» НФДУ про перші роки роботи наукової ради Фонду. Він був одним із першопрохідців Фонду – разом з іншими членами ради розробляв нормативні документи, вдосконалював роботу нової інституції. Микола Лебовка згадував, як у перші тижні повномасштабного вторгнення, коли кошти Фонду спрямували на потреби оборони, наукова рада та дирекція НФДУ почали шукати контакти з міжнародними організаціями – Європейською комісією, Science Europe, Швейцарським національним науковим фондом, Кембриджським університетом. Зміни до нормативної бази НФДУ створили можливість для проведення спільних конкурсів із закордонними партнерами та започаткували новий напрям діяльності Фонду.
Про роботу у Фонді, на яку йшло чимало часу і сил, вчений говорив: «Люди, з якими працюю, є фахівцями високого рівня, а рішення, які ухвалює наукова рада, – важливі для розвитку науки».
Микола Іванович не приховував, що за роки роботи Фонд неодноразово стикався зі спробами тиску, зокрема, за допомогою перевірок. Тим, хто продовжить роботу у науковій раді після нього, вчений побажав: «Ми розуміли, що піддаватися не можна. Ми згуртувалися і вистояли. Бажаю стійкості тим, хто продовжить справу».
Для НФДУ це важка втрата.
Наглядова рада, наукова рада та дирекція НФДУ висловлюють глибоке співчуття рідним, колегам та друзям Миколи Івановича.
Вічна пам’ять.
