Навесні 2020 року, коли COVID-19 дістався до України, у соцмережах, у розмовах з друзями та новинах весь час звучав меседж: «Бережімо стареньких!». Люди ділилися лайфхаками: як замовити продукти літнім додому, як переконати бабусь та дідусів не виходити з квартир. Старші люди також уважно слухали рекомендації Міністерства охорони здоров’я і дисципліновано їх виконували. На жаль, у цих порадах було все – мити руки, залишатися вдома, уникати контактів, але нічого не говорилося про те, що робити з тривогою, панічними думками, з ким спілкуватися, як забезпечити хоча б мінімум фізичної активності.
Самотніми й розгубленими відчули себе навіть ті старенькі, які мають дітей та онуків і яким бадьорі кур’єри приносили додому харчі й ліки. Вони тактовно телефонували дітям, щоб впевнитися, що все гаразд. Ті заспокоювали, але довго говорити не могли: потрібно було опановувати роботу онлайн, допомагати молодшим членам родини з дистанційним навчанням, думати, як «поділити» кімнати і ґаджети…
А багатьом літнім людям взагалі не було кому зателефонувати.
І чому ці старенькі “такі вредні”
Науковці з Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих імені Івана Зязюна НАПН України у перші ж дні карантину почали діяти. Вони багато років займаються дослідженнями психології віку пізньої дорослості і знають: люди цього віку обділені увагою психологів, а працівники соціальних служб не завжди розуміють, чому старенькі, буває, поводяться дивно чи роздратовано.
Головний науковий співробітник відділу психології праці інституту Олена Коваленко почала створювати відео-ролики для літніх людей та їхніх родин, розповідати, як знайти спільну мову з дітьми та онуками, чим зайняти себе вдома, де і з ким поговорити тощо. Відео-презентації (створені за допомогою безкоштовних програм) науковиця розміщувала на Фейсбуці, просила друзів поширити. Утім, дослідниця розуміла: для системних зрушень “психологічного волонтерства” не досить…
У березні 2020 Олена Коваленко дізналася про конкурс «Наука для безпеки людини і суспільства» Національного фонду досліджень України і одразу вирішила: потрібно брати участь! Команда сформувалася блискавично, до неї увійшли доктори наук, молоді науковці, практичні психологи. Став у пригоді досвід двох основних напрямків інституту – потужної психологічної і педагогічної школи.
Проєкт назвали “Пcихологічна підтримка літніх осіб в період карантину”, і почали, згідно з правилами, реєструвати його виконавців. Це було непросто, доводилося під’їжджати до офісу НФДУ і з багатьма питаннями розбиратися на місці (нагадаємо, що громадський транспорт навесні не ходив і кожне переміщення містом ставало пригодою). Пані Олена вдячна фахівцям фонду за підтримку, каже: завдяки цій допомозі вдалося подолати всі технічні труднощі.
Роботу почали, не чекаючи оголошення переможців. Готували сценарії відео, продумували буклет із рекомендаціями, міркували, як навчити соціальних і медичних працівників, і найважливіше – як «достукатися» до суспільства і пояснити важливість цього напрямку роботи. Коли дізналися, що перемогли, дуже зраділи, адже нарешті мали кошти для реалізації ідей та планів.
Основна ідея проєкту – допомогти літнім людям, які перебувають у складних життєвих обставинах та їхнім рідним подолати труднощі карантинних обмежень. А також – сприяти розвитку особистості віку пізньої дорослості.
Робота розрахована на два роки. У 2020 році вчені працювали над практичною, прикладною частиною проєкту. Зняли десять відеороликів, відкрили ютуб-канал “Вік обраних”, сторінки “Психологічна підтримка літніх осіб” у соцмережах. А ще – створили брошуру «Десять порад літнім людям у період карантину», підготували буклети для стареньких та їхніх рідних.
У 2021 році учасники проєкту планують зосередити увагу на соціальних та медичних працівниках, які надають послуги людям літнього віку, але не мають необхідної підготовки з психології віку пізньої дорослості. Результатами роботи мають стати посібник, вебінари, семінари-практикуми, радіопередачі, науково-практична конференція тощо.
Запитую в Олени Григорівни: чому ж старші люди часто поводяться дивно й незрозуміло для оточуючих? (Про людей літнього віку інколи кажуть: “Ці старенькі “такі вредні”).
Пані Олена пояснила: під час пізньої дорослості (у віці 60+) людина переживає вікову кризу, змінюється її суспільний статус, стає менше фізичних сил. Вона почувається вразливою, перестає радіти життю. Дуже важливо, щоб людям, які переживають цю кризу, було з ким поговорити, посміятися, запланувати прогулянки та інші активності. На жаль, у березні 2020 таке спілкування одномоментно припинилося. До вікової кризи людей літнього віку додалася криза усієї планети.
Цінувати свій досвід і йти до нових перемог
Рекомендації психологів є простими й дієвими. Головний меседж: впорядкувати своє життя і в такий спосіб повернути внутрішній спокій. Психологи радять, де шукати спілкування та підтримку, чим зайнятися, як підтримати фізичну форму.
Ролики мають назви: «Як знайти внутрішню рівновагу, коли навколо неспокійно», «Як знайти спільну мову з онуками», “Мої діти – вони мене не розуміють», «Чим зайняти себе вдома, коли не можна виходити на вулицю», «Як зберегти здоров’я і фізичну снагу», «Як знайти розраду в період карантину», «Я лише вдома: де і як мені поговорити», «Як зробити своє життя щасливішим», «Де шукати відповіді і підтримку у різних ситуаціях», «Як допомогти батькам, коли в країні неспокійно» тощо. Послухавши ці відео, старші люди усвідомлюють, до кого можна звернутися за психологічною підтримкою і, найголовніше, зрозуміють, що тривожні та панічні думки (яких вони дуже соромляться) – нормальна реакція на кризову ситуацію.
Звісно, не всі старші люди мають ґаджети і доступ до інтернету. Як же донести до них цю інформацію?
Для цього команда проєкту створила брошуру «Десять порад літнім людям у період карантину» та буклети («Як впоратися зі стресом людям літнього віку під час пандемії», «Як допомогти впоратися зі стресом своїм літнім батькам, близьким та знайомим»). У брошурі науковці пояснюють, що кожен період життя є цінним і важливим, що багато людей досягли вершини кар’єри вже після шістдесяти. Радять цінувати свій життєвий досвід, прагнути розвитку, бути активними, йти до нових перемог, нехай і маленьких.
І брошура, і буклети знаходяться у вільному доступі, мають великий шрифт, гарно оформлені. На світлинах, зокрема, можна побачити членів львівської ГО “Золоті роки” (які називають себе золотолітками), це дуже “теплі”, світлі, життєствердні фото. Брошуру та буклети можна роздрукувати і подарувати старенькій сусідці, бабусі чи родичці.
У 55 життя тільки починається!
Одна з виконавців проєкту, директорка Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих імені Івана Зязюна НАПН України Лариса Лук’янова переконана: соціальні та медичні працівники повинні розуміти, що відбувається з людиною, що впливає на її поведінку, як їй допомогти. На жаль, в Україні дослідженням з психології віку пізньої дорослості присвячено не так багато розвідок, хоча “азами” такої підтримки має володіти кожен соцпрацівник.
Перед ученими стоїть непросте завдання: зробити книжку максимально корисною не тільки з наукової точки зору, але, водночас, викласти матеріал простою і доступною мовою, щоб порадами та рекомендаціями могли скористатися й люди без вищої освіти.
Також учасники проєкту обдумують програму п’ятиденних семінарів-практикумів, під час яких соціальних працівників навчатимуть взаємодіяти зі старшими людьми.
Лариса Борисівна переконана: моральність суспільства визначається ставленням до дітей та людей літнього віку. У попередній класифікації Всесвітньої організації охорони здоров’я похилим вважався вік 55 + . Але світ змінюється, і під час лекцій науковиця завжди наголошує: у 55 років життя тільки починається!
До речі, нещодавно Лариса Лук’янова разом із польськими колегами, зокрема, паном Норбертом Пікулою, досліджували питання підвищення кваліфікації людей літнього віку (тих, що працюють) в Україні, Польщі та Канаді. Результати дослідження виявилися надвичайно цікавими, Україна, наприклад, знаходиться на третьому місці серед країн пострадянського простору, де люди у віці 65 + активно працюють. Причини цього вибору, як правило, зумовлені економічною ситуацією, але перевагою цього є те, що люди залишаються активними.
– Одна з моїх колег очолює центр роботи з дорослими у Німеччині, – продовжує розповідь пані Лариса. – Розповідає цікавезні речі! У цій країні, наприклад, на державному рівні підтримують розвиток нових компетентностей літніх людей, допомагають знаходити заняття та роботу за інтересами і залишатися на ринку праці. Завдяки цьому виграє економіка країни. До речі, німці дбають не тільки про професійний, але й про особистісний розвиток цих людей. Бо, якщо людина ходить на йогу, співає, навчається – це підтримує її здоров’я. І набагато дешевше вкладати гроші в такий розвиток, аніж оплачувати лікування.
Лариса Лук’янова сподівається, що дуже скоро й українське суспільство усвідомить важливість залучення людей літнього віку до активного життя громади. Цим людям є що розповісти молодим колегам, їхній досвід та знання – безцінні. Потрібно лише підтримати їхні професійні навички, допомогти зорієнтуватися і відчути «твердий ґрунт» під ногами. І тоді вони зможуть продовжити молодість, відчути себе потрібними і суспільству, і родині і, передусім, собі.
Світлана ГАЛАТА
